Цілих два тижні головним орієнтиром залишалася адреса: 1445 N La Brea Ave. Із 17 по 30 вересня тут виставлялися дев’ять робіт українського художника Богдана Бовта — хоча назвати їх просто картинами було б не зовсім точно. Зараз стіни галереї знову порожні. Для тих, хто не встиг завітати, і тих, хто хоче освіжити враження, розповідаємо, як це було.
Усе почалося в четвер, 17 вересня, за кілька хвилин до четвертої дня. Передвечірнє сонце ще яскраво освітлювало Ла-Бреа, коли біля входу з’явилися перші гості. Дехто на мить зупинявся на порозі, перш ніж поринути в прохолодну тишу галереї. До розпалу вернісажу залу відвідали близько 55 людей: художники, представники місцевої творчої спільноти, друзі проєкту та випадкові поціновувачі мистецтва. Обійшлося без сцени й довгих урочистих промов: гості пригощалися напоями, невимушено спілкувалися біля робіт, а сам митець майже весь вечір переходив від однієї компанії до іншої.
У короткому вітальному слові Бовт схарактеризував експозицію не стільки як збірку пейзажів, скільки як спробу передати душевні стани через фізичну форму. «Я не хотів пояснювати кожен образ, — поділився він. — Прагнув, щоб фактура, світло й глядач завершували роботу разом».
Від самого входу роботи сприймаються як звичний живопис: гори, вода, камінь, простір. Але варто підійти ближче — і площина оживає. Поверхні буквально виростають зі стіни: вони вирізьблені, виліплені, викладені шар за шаром. Тіні, які вони відкидають, стають частиною композиції. Потрібна якась мить, щоб усвідомити: перед вами скульптура, що прикидається картиною. Або навпаки.
Головний секрет виставки відкривався в русі. Проходиш повз роботу — і вона змінюється на очах; зупиняєшся — зображення завмирає. Це рідкісний випадок, коли експозицію дійсно важливо побачити наживо, а не крізь екран смартфона: камера безжально згладжує глибину й об’єм. Відвідувачі швидко це втямили. Раз у раз хтось підносив телефон, робив знімок, переводив погляд назад на оригінал і робив крок убік, щоб розгледіти те, що випустила з уваги камера. «Вона змінюється, коли ти йдеш, — зауважив один із гостей вечора, знову підійшовши до рельєфу, який щойно роздивлявся з іншого кінця зали. — Фотографія цього зовсім не передає».
Дев’ять творів вибудували в чітку послідовність із власною драматургією: спочатку спокій, потім надія, сила, свобода й, наостанок, внутрішнє пробудження. Відкривали експозицію більш стримані та споглядальні «Майже весна» і «Муза без імені». За ними йшли «Мудрість лісу», «Відлуння степу», «Шепіт біля берега» та «Золота осінь». Фінальну частину — наповнену розмахом, повітрям і візуальною міццю — вели роботи «До горизонту», «Пробудження Аляски» та «Вершина сили». Відвідувачам не роздавали буклетів із підказками й не нав’язували трактувань. Це було свідомим рішенням: виставка пропонувала кожному знайти власний шлях і наповнити побачене особистими сенсами.
Головним центром тяжіння всієї виставки стала монохромна «Вершина сили». Жодних кольорових акцентів — лише фактурний рельєф і гра сірої тіні. Саме біля неї гості затримувалися найдовше. Одні спершу бачили гірський пейзаж, інші звертали увагу на саму поверхню ще до того, як зчитували образ. Якщо дивитися прямо, робота видається стриманою, майже графічною. Але зробіть крок праворуч чи ліворуч — вершини розступаються, заглибини темнішають, і вся композиція набуває відчутної ваги.
У день відкриття Богдан Бовт майже не стояв на місці. Він захоплено пояснював гостям техніку створення кожного рельєфу, демонстрував, як невисокі грані перетворюються під боковим освітленням, і закликав розглядати роботи під різними кутами. Надалі розмови навколо експозиції незмінно поверталися до одного питання: де закінчується живопис і починається скульптура? Сам Бовт уникає таких меж: «Для мене площина — це не просто тло, — пояснює він. — Це невіддільна частина самого образу».
Його шлях у мистецтво важко назвати типовим. Перш ніж уперше торкнутися пензлем полотна, він чотири роки (з 2005 по 2009) навчався різьблення по дереву та бересті, а також столярної справи в художньому училищі в Івано-Франковому на Львівщині. Цей досвід відчувається в кожному зрізі й фактурі. Уже згодом прийшли живопис та наукові пошуки: Бовт опублікував низку досліджень про гіпсові суміші та особливості сприйняття рельєфу за різного освітлення. Власне творче кредо він формулює так: «Плоска поверхня показує зображення. У кожному рельєфі я намагаюся надати форму тому, чого ми не бачимо, але завжди можемо відчути».
Гран-прі Національної трієнале живопису в Україні (2022 рік). Робота у фондах Національного художнього музею України в Києві, передана у 2020-му. Арт-ярмарки в Барселоні, Берліні та Брюсселі. Замовлення для приватних колекцій Бельгії та Нідерландів. Чотири роки суддівства в міжнародному мистецькому журі. Нині його дім — Джуно на Алясці, місто, куди можна дістатися виключно літаком або морем. Виставка на Ла-Бреа стала його першим персональним проєктом у Лос-Анджелесі.
30 вересня в галереї панувала значно тихіша атмосфера, ніж на відкритті. Гучного фінісажу не влаштовували: останні глядачі неспішно заходили невеликими групами протягом усього дня. Це вже мало нагадувало офіційну подію — радше фінальні години простору, який зажив власним розміреним життям. Бовт поспілкувався з гостями, ще раз повільно оглянув експозицію твір за твором і залишався в залі аж до початку демонтажу.
«Найціннішим для мене було бачити, як люди проводять час із роботами, — підсумував два тижні виставки Бовт. — Багато хто повертався до одних і тих самих творів кілька разів. Мабуть, це найкращий відгук, про який тільки може мріяти художник».
- Найкращий спосіб побачити картину — це пройти повз неї.
- Монохромна гора здатна прикувати увагу всього залу без жодного яскравого кольору.
- Свою майстерність художник відточував на бересті ще задовго до того, як узяв до рук полотно.
- Глядачі раз у раз поверталися до вже оглянутих робіт, помічаючи, як інший ракурс або нова гра світла змінюють їх до невпізнаваності.
Про наступні покази виставки «Сила присутності» (The Power of Presence) поки не повідомляють. Бовт повертається до студійної практики в Джуно. Там він планує далі розвивати рельєфний метод і працювати над новою серією творів, присвячених ландшафту, пластиці матеріалу та мінливості світла.
Порада на майбутнє: приходьте ближче до вечора. Постійте перед горою непорушно цілу хвилину. А потім зробіть один крок ліворуч.